До 400-ліття Томашполя: мандруємо сторінками історії
Друга світова війна була війною моторів у небі й на землі. Завдяки перевагам у технічному забезпеченні фашисти у 1941 році з 22 червня до жовтня дійшли до стін Москви. І лише тоді, коли небаченими темпами та в небачено короткі строки була розгорнута на Уралі величезна танкова індустрія, Червона армія не тільки зупинила гітлерівців, але й погнала їх у зворотному напрямку.
Серед легендарних воєначальників, які забезпечували Перемогу у Великій Вітчизняній війні, достойне місце займають не менш легендарні керівники військової промисловості, серед яких і «танковий король Росії» Ісаак Мойсейович Зальцман (таке визначення Зальцману дав один із західних дипломатів після відвідин Кіровського заводу, евакуйованого на Урал, в той час, коли ним керував Ісаак Мойсейович).
Народився Ісаак Мойсейович Зальцман 9 грудня 1905 року в смт. Томашпіль у багатодітній єврейській сім’ї: в ній було семеро дітей, Ісаак – найстарший. Заробляти на хліб почав з 14 років. Закінчивши 4-класну гімназію, пішов працювати робітником на цукровий завод. Здібного хлопця направляють на навчання у Брацлавське профтехучилище, де він одержує середню освіту і професію токаря. Вступив до комсомолу, і коли пролунав клич про боротьбу з безпритульністю, пішов працювати вихователем у Брацлавський дитячий будинок. Саме там проявилися його організаторські здібності, уміння працювати з людьми, що стало в подальшому поштовхом до просування в роботі, зокрема по комсомольській лінії. Був секретарем Тростянецького, Брацлавського райкомів комсомолу, керуючим справами Тульчинського окружкому. У 1929 році І.М.Зальцман став студентом Одеського політехнічного інституту, після закінчення якого одержує призначення на прославлений Ленінградський завод «Красний путилівець», перейменований пізніше на Кіровський. Саме там він пройшов велику школу серед старих загартованих робітників у ставленні до праці, трудової дисципліни, високої моральності, бережливого ставлення до обладнання тощо. Майстер, заступник начальника цеху, начальник цеху, головний інженер – такі віхи його професійного зростання. З 1938 року І.М. Зальцман – директор Кіровського заводу.
Він завойовував свій авторитет справами, своєю принциповістю, умінням у важку й страшну годину сміливо відстоювати своє рішення, досягати успішного вирішення важливих державних завдань. Уже в перші місяці Великої Вітчизняної війни під обстрілами, бомбардируванням і в умовах майже блокади налагодив серійний випуск танків Т-34, які почали виходити з воріт заводу у серпні 1941 р., а у вересні Зальцман І.М. був удостоєний звання Героя соціалістичної праці, нагороджений орденом Леніна (це була друга така висока нагорода, першим орденом Леніна він нагороджений у 1938 році).
У жовтні 1941 р. Кіровський завод терміново евакуювали до Челябінська, де за рекордно короткі строки випуск танків зріс із одного до дванадцяти за добу.
Ісаак Мойсейович Зальцман був призначений заступником народного комісара танкової промисловості й водночас директором об’єднаного Челябінсько- Кіровського заводу.
За розпорядженням Сталіна Зальцман направлявся на Харківський тракторний завод, що був евакуйований в Нижній Тагіл на Урал, для налагодження його чіткої роботи та виводу з складних обставин. В 1942 році Сталін подзвонив Зальцману в Свердловськ та особисто повідомив про призначення його наркомом танкової промисловості СРСР. За роки війни під керівництвом І.М. Зальцмана випущено більш як 18 тисяч танків і самохідних установок, 48 тис. дизельмоторів до них, потужність артилерійського озброєння важких танків збільшилася на 540 %, у багато разів виросла бронездатність машин при збереженні їх ваги, збільшилася їх маневреність і рухливість. Після війни очолював наркомат танкової промисловості, виконував спеціальні завдання партії та уряду, проектував і організовував виробництво тракторів С-80, створював нові заводи, за що відзначений Державною премією.
Та доля не раз посилала йому й нелегкі випробування. Особливо складними були для Зальцмана – генерал-майора, Героя соціалістичної праці, лауреата Сталінської премії, депутата Верховної Ради СРСР, кавалера 3 орденів Леніна, ордена Суворова І ступеня, Кутузова ІІ ступеня, 2 орденів Трудового Червоного Прапора – роки 1949 – 1953-ій, коли його було звільнено з поста директора Кіровського заводу, виключено з партії ( «ленінградська справа»). Недавній нарком пішов працювати майстром на завод в м. Орел, працював чесно і добросовісно, завоював величезний авторитет серед робітників, тож коли у 1950-тих роках було розстріляно Берію, його, реабілітованого, довго не хотіли відпускати з Орла. Та він повертається до Ленінграда, працює головним інженером Ленміськлісу, потім директором Механічного заводу, що завдяки йому успішно співробітничав із Інститутом електрозварювання ім.. Патона АН УРСР.
Лиш у віці 80-ти років невтомний Ісаак Зальцман вийшов на пенсію. Із життя він пішов 17 липня 1988 року. Під час похоронів із Будинку культури Кіровського заводу на подушечках несли нагороди Ісаака Мойсейовича, які густо кропив літній дощ.
Напевне, й природа плакала за людиною, яка забезпечила Червону армію першокласними танками, що захищали Москву, Ленінград і Сталінград, вирішили успіх перемоги на Курській дузі та взяття Берліна. Ленінградці, яких він захищав у найважчі дні блокади, прощалися з людиною, яка у 33 роки очолила найбільший у ті часи союзний оборонний гігант, в 36 стала наркомом танкової промисловості.
Прощалися з людиною, урядові нагороди якої були отримані у війну, а не в пам'ять про неї, і були вони найвищої проби, особливо Золота зірка Героя соціалістичної праці – перша після вторгнення гітлерівців : за поєдинок в 4 кілометрах від передової з віддаленими від фронту заводами Круппа.
Прощалися з людиною, котру і Захід, і фронтовики визнали танковим королем другої світової…
Прощалися з людиною, яка могла доводити свою правоту Сталіну і переконувати його, але не зламалася перед ним.
Він був справжнім генералом, одним із полководців Великої Перемоги. Але він ніколи не забував, що був сином містечкового ремісника із маленького подільського селища Томашпіль, сином України і при зустрічах з українськими друзями обов’язково піднімав тост:
- Оскільки я родом з України і ми п’ємо сьогодні українську з перцем, то давайте вип’ємо за нашу рідну щиру Україну!
09:27 25.04.2016
