У ТОМАШПОЛІ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ПРИКОРДОННИКОМ МИХАЙЛОМ ЗІМОВСЬКИМ
Сьогодні, 27 квітня, Томашпільська громада зі скорботою та глибокою вдячністю провела в останню земну дорогу свого земляка – військовослужбовця Державної прикордонної служби України Михайла Юрійовича Зімовського.
Віддати шану Герою та вклонитися його ратному подвигу прийшло море людей: рідні, друзі, однокласники, побратими, представники влади та вдячні мешканці громади. Під звуки метроному люди схилили голови, вшановуючи того, хто віддав найдорожче – власне життя – заради миру й спокою інших.
Народився Михайло 15 листопада 1971 року у селищі Томашпіль. Був єдиним сином у родині Юрія Леонідовича та Лідії Іванівни Зімовських. Тут пройшло його дитинство, шкільні роки. З юного віку він зростав відповідальним, совісним, чемним, та водночас мав вольовий характер справжнього чоловіка.
Після 8-го класу вступив на навчання до Новогребельського професійно-технічного училища №7, здобув фах оператора ветеринарного обробітку тварин. Незважаючи на те, що мав право на відстрочку через тяжку хворобу батька, Михайло за власним бажанням пішов на строкову військову службу. Служив прикордонником у гарячих точках тодішнього Радянського Союзу - на кордоні з Туреччиною, у Грузії та Азербайджані.
Повернувшись з армії, працював механіком холодильних установок на ковбасному заводі в селі Липівка, охоронником на Томашпільському цукровому заводі, оператором заправних станцій на Вапнярській нафтобазі. Перед війною кілька років займався приватним підприємництвом.
Був одружений із томашпільчанкою Русланою Гаврилюк. У подружжя народилося двоє синів - Євгеній та Назарій. Навесні 2026 року в родині Зімовських народилася перша онучка Євочка, яку дідусь Михайло так і не встиг побачити й пригорнути до своїх дужих грудей.
У перший же день повномасштабного вторгнення Михайло, взявши з дому дві мисливські гвинтівки, одразу пішов до територіальної оборони, тим самим виражаючи свою рішучість стати на захист рідної землі. А вже через кілька днів, 12 березня 2022 року, добровольцем відправився на фронт. За розподілом потрапив до військ Державної прикордонної служби України у Чернігові. Служив у званні старший сержант за спеціальністю технік-начальник групи підвозу відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування.
Служба в армії для Михайла Юрійовича була свідомим вибором. Він завжди казав своїм найближчим друзям та рідним: «Це наша війна. Ми її допустити, ми й маємо її зупинити заради гідного майбутнього наших дітей». Він брав участь у оборонних боях в найгарячіших точках фронту: Бахмуті, Куп’янську, Курську. Під час своїх недовгих телефонних розмов з дружиною та мамою воїн жодного разу й словом не обмовився де знаходиться, що робить, щоб їх не хвилювати.
Життя 54-річного Михайла Зімовського обірвалося під час виконання бойового завдання 22 квітня 2026 року в районі населеного пункту Рудня Шосткінського району Сумської області.
Михайло був людиною честі, яких небагато - справжнім патріотом своєї країни. Він був дбайливим та уважним сином, люблячим чоловіком і батьком, гідним прикладом для своїх синів. А ще він був дуже добрим, чуйним, товариським, щиро любив життя і завжди намагався зробити його кращим для всіх, хто його оточував.
Бойові побратими запам’ятають Михайла, як надійного товариша, рішучого командира, який завжди був поруч у найскладніші моменти й ніколи не відмовляв у допомозі. Його життєвий шлях - це приклад мужності, гідності та незламності духу. Він ніколи не ховався за спинами інших, а першим став на захист країни, коли вона цього потребувала найбільше.
На траурному мітингу, який відбувся у центрі селища Томашпіль біля пам’ятного знаку «Борцям за свободу і незалежність України», зі словами співчуття до рідних звернулися Томашпільський селищний голова Валерій Немировський та офіцер відділення цивільно-військового співробітництва першого відділу Тульчинського РТЦК та СП капітан Роман Снісаренко.
Панахиду за упокій душі полеглого воїна Михайла у Томашпільському храмі Нерукотворного Образу Христа Спасителя відслужив священник Православної Церкви України - отець Михайло.
Поховали Героя на Алеї Слави нового Томашпільського кладовища.
Кожна болюча втрата щоразу нагадує нам: свобода і незалежність не даються легко - вони виборюються ціною життя найкращих синів і дочок України. Наш священний обов’язок - пам’ятати їхній подвиг, берегти державу та продовжувати справу, за яку вони віддали своє життя.
Доземний уклін і щирі співчуття рідним.
Царство Небесне, вічна і світла пам’ять Герою!
Вічна пам’ять усім полеглим за Україну Захисникам і Захисницям!
