90-річчя відзначила Параска Гаврилівна Дудник із Великої Русави
Сьогодні своє поважне, славне 90-річчя відзначає ще одна шанована довгожителька нашої громади, великорусавчанка - Параска Гаврилівна Дудник.
З цією особливою датою іменинницю, за дорученням Томашпільського селищного голови Валерія Немировського, привітали головний спеціаліст відділу освіти, спорту, культури та туризму Інна Карпин та завідувачка сільським будинком культури Валентина Криклива зі своїми вихованцями. Вони з теплотою в серці побажали ювілярці доброго здоров’я, благополуччя, щедрого довголіття та мирного неба над головою. В знак шани та вдячності за багаторічну працю та безцінний життєвий досвід вручили ювілярці букет квітів і пам’ятний подарунок від селищної ради. Гарними музичними дарунками іменинницю віншували юні односельці.
Про життєвий шлях Параски Гаврилівни розповіла її невістка - Людмила Антонівна Дудник, яка ось уже вісім років з ласкою та любов’ю доглядає свою стареньку матір-свекруху.
Народилася ювілярка у селі Велика Русава, в сім’ї фронтовика - Гаврила Степановича Шленськового. До речі, батько її теж був довгожителем. Пройшовши від початку й до самого кінця пекло Другої світової, він благополучно повернувся додому живим та неушкодженим, за особисту мужність та відвагу двічі був нагороджений високою урядовою нагородою «Орден Слави».
З 13 років Параска працювала у місцевому колгоспі. Спочатку трудилась на польових роботах. Але згодом перейшла на ферму, бо цей вид діяльності їй був більше до душі. Понад тридцять років свого трудового життя жінка сумлінно трудилась свинаркою на Великорусавському свинокоплексі.
У 19 Параска Шленськова вийшла заміж за односельця Івана Дудника. Разом із чоловіком народили та виховали двох хороших синів – Віктора та Володимира. Обоє важко працювали в колгоспі і вдома, свято берегли родинне вогнище. Параска Гаврилівна була дуже вправною господинею – старалась, щоб всюди були лад і затишок. А ще жінка дуже любила вишивати. Й до нині, як дорогу сімейну реліквію, рідні зберігають у шафі цілі стосики старанно вишитих нею рушників. Святково та затишно прикрашають вони у світлиці образи святих ікон та дорогі серцю світлини.
На своєму довгому віку Параска Гаврилівна не раз пережила біль важкої втрати. У 1989 році передчасно пішов із життя молодший син Володимир. А через десять років, в невеликий проміжок часу, не стало серед живих й Івана Федоровича та їхнього старшого сина - Віктора. Важке горе дуже сильно підкосило її здоров’я. З тих пір для бабусі надійною опорою та підтримкою стали невістки Людмила та Марина. Коли старенька зовсім занедужала, то Людмила Антонівна навіть переїхала з Томашполя до неї жити у Велику Русаву, аби забезпечити мамі-свекрусі доглянуту старість.
Дочекалась довгожителька чотирьох онуків і трьох правнучат. Два онуки нині гідно служать у лавах Збройних Сил України – захищають рідну землю від ворога-загарбника. І найсильнішим оберегом для них стала щира бабусина молитва. Параска Гаврилівна, хоч і недомагає, та й, пам’ять її вже стала часто підводити - плутається, блукаючи згадкою прожитими та пережитими роками, але завчені замолоду молитви пам’ятає й досі назубок. В них вона щиро просить Бога не лише за своїх кровинок, а й за усіх, хто нині знаходиться на передовій, і щоб скоріше закінчилась ця війна.
Шановна Параско Гаврилівно! Усією нашою дружною громадою сердечно вітаємо Вас зі славним, майже віковим ювілеєм! Своєю добротою і щирістю Ви залишили добрий слід у серцях тих, хто мав за щастя поруч з Вами жити й працювати. Бажаємо Вам Божої ласки на кожен день, доброго здоров’я, душевного спокою, родинного тепла і мирного неба над головою.
Добра, благополуччя і терпіння Вам та Вашим рідненьким на многії й благії літа!
