З 90-РІЧЧЯМ ПРИВІТАЛИ ДОВГОЖИТЕЛЬКУ ІЗ КОМАРГОРОДА
У квітучу весняну пору 90-й день народження, в колі своєї великої та дружної родини, відзначала шановна довгожителька нашої громади – дуже добра та чуйна людина, найкраща на світі матуся, лагідна бабуся, пра- та прапрабабуся Надія Олексіївна Підгорна із Комаргорода.
Привітати ювілярку зі знаковим днем її народження завітали Томашпільський селищний голова Валерій Немировський, головний спеціаліст відділу освіти, спорту, культури та туризму Інна Карпин, староста Комаргородського старостинського округу Олександр Чоботар.
Голова громади побажав іменинниці міцного здоров’я, благополуччя, душевного спокою, родинного затишку і тепла. А також - неодмінно зустріти ще й соту весну свого життя в оточенні рідних, під мирним українським небом. В знак вдячності за багаторічну працю та з нагоди поважного ювілею гості вручили бабусі-довгожительці квіти та пам’ятний подарунок від селищної ради.
Народилася Надія Олексіївна Підгорна (Микитюк) 17 травня 1935 року у селі Комаргороді. Бабуся й досі лине згадкою у роки свого далекого, нелегкого дитинства. Пригадує, як під час війни німецькі вояки, шукаючи партизанів, вдерлися до їхньої хати і ледь не застрелили її та двох її сестричок. Після війни теж виживали, як могли – не мали ні в що одягнутися, ні що їсти. Від голодної смерті багатодітну сім’ю врятувала корова, яку ховали й оберігали від стороннього ока, як могли. А ще, щоб вижити, їли лободу, перемерзлий буряк, який мама ухитрялася принести в холяві чобота із колгоспної свинарні, де працювала. Через важкі часи та нестатки Надійка не мала можливості навіть жодного дня навчатися у школі. Старенька й досі не вміє ні читати, ні писати, про що й досі дуже жалкує. Все, що навчило її нелегке життя це – важко працювати і добре ставитися до людей.
У 13 років Надія вже пішла працювати дояркою у місцевий колгосп. У 23 роки вийшла заміж за хлопця із сусідньої Шури-Копіївської - Михайла Підгорного. Після одруження молода сім’я оселилась у селі Комаргороді, на кутку Підмети. У подружжя народилось четверо чудових дітей – донечки Марія, Наталя, сини Віктор та Анатолій. Обоє усе своє трудове життя віддали праці у місцевому колгоспі. Михайло Дмитрович працював на різних сільськогосподарських роботах. А Надія Олексіївна певний час трудилась дояркою, а потім - техпрацівницею у школі, а перед виходом на заслужений відпочинок - свинаркою та сторожем на свинокомплексі.
Подружжю Підгорних довелось пережити важке горе болючої непоправної втрати – поховали шестрічного синочка Вітю. Тридцять п’ять років вже минуло, як відійшов у вічність і Михайло Дмитрович.
Надія Олексіївна довгий час не могла оговтатись від болючих втрат. Усю себе сповна віддавала дітям і роботі. Не покладаючи рук вона важко трудилась для того, щоб поставити на ноги дітей, допомогти їм отримати хорошу освіту. Бо з власного досвіду добре знала, як важко у житті доводиться неосвіченій людині. На радість матері діти гарно навчалися в школі, а згодом здобули й хорошу освіту: Наталя та Анатолій – закінчили ветеринарний технікум, а Марія – здобула фах медсестри.
Попри труднощі, які Надії Олексіївні довелося пережити на своєму довгому життєвому віку, вона ніколи не втрачала оптимізму, простої людської гідності і доброти. Ці якості жінка прищепила й своїм дітям. На сьогодні ювілярка проживає разом із сім’єю молодшої донечки Наталі, радіє кожному дню, дарує свою любов 4-м онукам, 3-м правнукам. З Божої ласки дочекалася бабуся вже й 1-го праправнучка. Рідні, у свою чергу, з особливою великою вдячністю огортають свою сивеньку Берегиню роду повсякчасною увагою, любов’ю і турботою.
Шановна Надіє Олексіївно, від імені мешканців усієї нашої громади щиро вітаємо Вас із гарним, мудрим ювілеєм! Низько вклоняємося Вам за гарний приклад безмежної материнською любові, людяності і доброти, за багатий життєвий досвід, який у житті інколи є набагато ціннішим за будь-яку здобуту освіту. Нехай усі Ваші подальші роки Господь рясно благословляє добрим здоров’ям, простим людським щастям, благополуччям та миром на рідній землі.
На многії Вам і благії літа!
