ІЗ 95-РІЧЧЯМ ПРИВІТАЛИ ДОВГОЖИТЕЛЬКУ ІЗ ВИЛ
У благодатну пору розквітлої весни 95-й день народження завітав у долю шанованої мешканки нашої громади, дуже хорошої та добродушної людини, прекрасної жінки, найкращої на світі матері, бабусі, прабабусі та прапрабабусі - Марії Федорівни Ревери із Вил.
За дорученням Томашпільського селищного голови Валерія Немировського зі знаковим іменинним днем довгожительку прийшли привітали головний спеціаліст відділу освіти, спорту, культури та туризму Інна Карпин, староста Вилянського старостинського округу Тетяна Олійник. Гості побажали іменинниці міцного здоров’я, бадьорості духу, родинного затишку і мирного неба, вручили квіти та подарунок від селищної ради.
Народилася Марія Федорівна Ревера (Колісник) 28 квітня 1930 року в Ростові на Дону, де на той час проживали її батьки. Коли Марійці було всього шість місяців, сім’я повернулася на Україну, у своє рідне село Вила. У 43-му батька багатодітної родини забрали воювати на фронт, звідки він так і не повернувся. Мама залишилась одна із п’ятьма малолітніми дітьми на руках. Було дуже нелегко виживати, але трималися, важко працювали, вірили у перемогу й краще майбутнє. Бабуся й досі пам’ятає роки війни, як через їхнє село проходили німці. Вояки у пошуках їжі нишпорили ледь не в кожній домівці, не оминули й їхньої оселі. Вона тоді якраз зі своїми братиками і сестричками сиділи на печі й дуже злякалися таких візитерів, почали плакати. Але, дякувати Богу, німці людей не кривдили.
Закінчивши 4 класи, Марійка, як і більшість підлітків її віку, в 11 років вже пішла працювати у сільський колгосп. Тут і трудилася усе своє трудове життя. Влітку – на польових роботах, біля шовкопрядів, на птахофермі, а взимку – біля телят, овець, свиней. Не мала ні вихідних, ні спочинку, скільки важкої роботи переробили її працьовиті, невтомні руки навіть й уявити важко.
У 19 років Марія Колісник вийшла заміж за односельця Василя Реверу. Подружжя прожило у парі щасливих 63 роки. Збудували будинок, народили та виховали двійко прекрасних дітей: сина Володимира і доньку Галину. Найбільше багатство Марії Федорівни – це її велика і дружна родина. Нині має ювілярка п’ятьох онуків, сімох правнуків та одного праправнучка. За всіх бабуся переймається, щоденно молиться. Дуже хвилюється й за долю нашої країни, і просить Бога, аби чимшвидше благословив нашу землю миром та спокоєм.
На своєму довгому віку Марії Федорівні довелось зазнати чимало й болючих моментів: тринадцять років назад поховала сина Володимира. Дванадцять років тому не стало й Василя Степановича.
Бабуся-ювілярка й досі проживає у власній оселі. На прохання доньки Галини переїхати жити з її сім’єю нізащо не погоджується. Адже тут їй до щему усе таке рідне й знайоме, і навіть лелека на стовпі біля сусіднього будинку, який щовесни прилітає до свого рідного гніздечка, за яким вона так любить спостерігати.
Незважаючи на свій поважний вік, Марія Федорівна має світлий розум та неабияку пам’ять, в подробицях може розповісти про будь-який період свого нелегкого життя. Вона сама ще топить в грубці, може підігріти собі їжу, власноруч пере особисті речі. Дуже переймається старенька, що через втрачене здоров’я вже не може працювати так, як колись.
Марія Федорівна не почувається самотньою, щодень до неї навідуються донька або зять. Часто навідують онуки, правнуки. От і сьогодні, в день її поважного ювілею, усі гуртом зібралися, аби привітати свою Берегиню роду з таким прекрасним, мудрим ювілеєм, і висловити їй свою велику вдячність за турботу, ласку й безмежну материнську любов.
Шановна наша ювілярко! Ми теж усією громадою приєднуємося до Ваших численних сьогоднішніх віншувань й щиро бажаємо великої Божої милості, доброго здоров’я, благополуччя, родинного тепла, щасливого рясного довголіття та побільше приємних моментів у житті. Хай неодмінно на своїх крилечках лелека принесе Вам радість ще й сотої ювілейної весни, яку зичимо зустріти у ще більшому колі рідних та милих Вашому серцю людей.
Многая Вам і благая літа!
