ДОВГОЖИТЕЛІ – ЖИВА ІСТОРІЯ НАШОГО КРАЮ
Цьогорічний січень ознаменувався славним, мудрим 95-річним ювілейним днем народження для ще однієї шанованої довгожительки нашої громади – прекрасної жінки, дуже доброї, чуйної людини - Марії Яківни Мазур із Жолобів.
З поважним ювілеєм, за дорученням Томашпільського селищного голови Валерія Немировського, іменинницю приїхали привітати головний спеціаліст відділу освіти, спорту, культури та туризму Інна Карпин, староста Жолоб’янського старостинського округу Олена Безган, завідувачка Жолоб’янським сільським клубом-бібліотекою Катерина Миколишена. Гості побажали Марії Яківні міцного здоров’я, родинного затишку, добра, благополуччя, мирного неба та рясного довголіття. Вручили подарунок та квіти від селищної ради, квіти і солодкого смаколика - від рідної сільської громади.
Довгожителька розчулено зустрічала гостей, щиро дякувала їм за поздоровлення, за приділену їй увагу, зі сльозами на очах ділилася спогадами про своє непросте життя. Яке, за її словами, промайнуло так швидко, як одна мить.
Народилася Марія Яківна Мазур (Миколишина) 25 січня 1930 року у селі Жолоби у багатодітній селянській родині. Окрім неї в сім’ї виховувалось ще четверо дітей. Жили дуже бідно, але дружно – завжди один одному у всьому допомагали, поважали старших. Як згадує бабуся, - у тісній сільській хатинці, у двох невеличких кімнатах, тулилося все сімейство – батько, матір, п’ятеро дітей, та все їхнє нехитре господарство – кілька курочок і поросятко. А в пору найлютішої голодовки, щоб вижити, їли коржики із гнилої картоплі, у печі топили сухою травою, реп’яхами, бо до лісу по дрова тодішня влада ходити суворо забороняла. Дякувати Богу, вижили всі.
Закінчивши сім класів у місцевій школі, Марійка підлітком пішла працювати у сільський колгосп. Влітку трудилася на сезонних роботах у полі – сапала буряки, доглядала городні культури, виконувала інші сільськогосподарські роботи. Восени, з такими ж як вона молодими працівниками, на коровах возили зібраний урожай цукрових буряків із Жолобів - на Томашпільський цукрозавод, взимку допомагала батькам по господарству.
У 27 років дівчина вийшла заміж за односельця Івана Мазура. Обоє увесь трудовий вік працювали в колгоспі, самотужки зводили власне житло, виростили та виховали єдиного синочка - Миколу. Душею відпочивала лише тоді, коли у вільний від роботи час сідала за вишивання. І так у неї це гарно виходило, рівненько, старанно - кожна вишита річ, як витвір мистецтва. Вишивала навіть на замовлення для місцевої артілі. Має бабуся двох онуків і трійко правнучат.
На своєму довгому віку Марії Яківні довелось пережити й чимало важких втрат. Сорок три роки тому відійшов у вічність чоловік - Іван Олександрович. А п’ять років назад поховала старенька ще й свого єдиного сина - Миколу. Дуже важко перенесла вона це найважче у світі горе. З тих пір згорьовану матусю-бабусю щирою увагою і піклуванням огортають невістка Світлана, онуки, правнучата. А відтоді, як Марію Яківну все більше стало підводити здоров’я, Світлана Володимирівна забрала її на проживання до себе у Вапнярку. Бабуся дуже вдячна Богу і донечці-невістці за доглянуту старість і родинне плече підтримки.
Незважаючи на свій поважний вік, Марія Яківна ще має світлу пам'ять, любить читати газети, бути в курсі подій, що відбуваються в рідному селі, громаді, в Україні. Вона вправно навчилася користуватися мобільним телефоном. Майже щодня телефонує своїм родичам, сільськими подругам, - знає на пам’ять ледь не всі номери телефонів рідних та знайомих. А ще старенька щодня молиться Богу, просить Вседержителя за онуків, правнучат, і щоб швидше послав мир Україні.
Шановна Маріє Яківно! Від імені жителів всієї нашої громади щиро вітаємо Вас зі славним, майже віковим, ювілеєм! Бажаємо Божої милості, міцного здоров’я Вам і Вашим рідненьким. І щоб свій сотий ювілейний січень Ви обов’язково зустріли вже під мирним українським небом, у великому і дружному родинному колі.
Нехай господь дарує Вам многая і благая літа!
