ПО-РОДИННОМУ, У КОЛІ БЛИЗЬКИХ ПО ДУХУ ЛЮДЕЙ, СВОЄ 90-РІЧЧЯ ВІДЗНАЧИЛА КАТЕРИНА ЄВДОКИМІВНА БОСА
7 грудня, у день пам’яті великомучениці Катерини, свій 90-й день народження та день Ангела відзначала шанована довгожителька нашої громади, горишківчанка Катерина Євдокимівна Боса.
Радість цього знакового дня народження із бабусею-іменинницею щиро розділили мешканці та працівники Комаргородського відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового перебування КУ «Центр надання соціальних послуг», навідався староста Горишківського старостинського округу Василь Григорець. Від імені Томашпільського селищного голови Валерія Немировського довгожительку привітали головний спеціаліст відділу освіти, спорту, культури та туризму Інна Карпин, спеціаліст інформаційно-комп’ютерного забезпечення селищної ради Валерій Дружинін. Гості від щирого серця бажали іменинниці міцного здоров’я, витримки, оптимізму, мирного неба й побільше щасливих та позитивних моментів у житті.
Всього було на довгому життєвому шляху ювілярки, але, як каже сама бабуся, - пам’ятати хочеться лише добре. Народилася Катерина Євдокимівна 7 грудня 1934 року в багатодітній селянській родині у селі Горишківці. До школи дівчинка не ходила зовсім: не пускали батьки - боялися за долю дітей. Тоді якраз дуже лютував голодомор, а за ним і Друга світова війна розпочалася.
У 15 років Катя Боса вже, майже на рівні з дорослими, трудилася в місцевому колгоспі - сапала пів норми буряків. Майже усе своє життя жила і трудилася у рідному селі. Працювала не лише в полі, а й дояркою, свинаркою, а потім - ще й кухаркою на тракторній бригаді.
З сімейним життям якось не склалося. Познайомилася з водієм із Білої Церкви, - Віктором, зійшлися, та прожили разом лише кілька днів. Єдине хороше, що від нього залишилось – це син Андрійко. Так увесь вік Катерина Євдокимівна й прожила одиначкою. Згодом синочок підріс, і всю чоловічу роботу перейняв на свої руки. Та, на превеликий жаль, бабуся п’ять років тому поховала свого єдиного сина, свою єдину надію. Є у неї дві онучки, які проживають у сусідньому районі. Кликали бабусю до себе на проживання, але Катерині Євдокимівні не сподобалося там бути – все чуже, невідоме, й до рідного села дуже далеко.
Вже минуло чотири роки, як Катерина Дем’янівна згодилася переїхати на проживання до Комаргородського прихистку. І зовсім про це не шкодує, тут затишно, тепло, хороші люди і дуже совісні, уважні й дбайливі працівники. А коли дуже заскучає за рідним домом - поїде, провідає рідну хату, могилку сина, помолиться у церкві – тай назад повертається до центру. Дякує Богу і добрим людям, що має де віка дожити у щирому спілкуванні і теплі.
Шановна наша ювілярко! Від щиро вітаємо Вас із Вашим мудрим, знаковим ювілеєм! Бажаємо здоров’я міцного, миру і спокою в країні, рясного довголіття, радості і натхнення від кожного прожитого дня. Нехай на серці у Вас буде завжди так затишно і тепло, як у цей іменинний день. Хай милостивий Господь наділить Вас своєю милістю й щедротами ще на многая і благая літа!
