ТОМАШПІЛЬСЬКА ГРОМАДА В ОСТАННЮ ДОРОГУ ПРОВЕЛА ВОЇНА-ЗАХИСНИКА ІЗ РАКОВОЇ МИКОЛУ ШЕСТОПАЛЬКА
Захищаючи рідну землю від оскаженілого, підступного й цинічного ворога-агресора, переходять із земного до небесного строю найкращі сини України. Їх безсмертні імена золотими літерами назавжди вписані в новітню історію вільної та незалежної держави. Оплакує й проводжає в останню путь своїх синів-Героїв і наше Томашпілля. Страшна війна без жалю забрала життя ще одного нашого земляка, військовослужбовця із Ракової, - Миколи Юрійовича Шестопалька, який хоробро, до останнього подиху, боронив українську землю від російського окупанта.
Сьогодні, 18 вересня, родичі, односельці, керівництво громади, Раківського старостату, священники, сусіди, побратими, знайомі, жителі громади прийшли до оселі загиблого, щоб висловити підтримку у важкому горі родині, вклонитися ратному подвигу Воїна й провести його в останню життєву дорогу
Народився Микола Юрійович Шестопалько 22 травня 1982 року у селі Ракова. Тут зростав, ходив до місцевої школи, дев’ятий та десятий класи закінчував у Вилянській середній школі. Здобувши повну середню освіту одразу пішов працювати на Томашпільський цукровий завод автозаправником. Згодом довгий час працював заробітчанином в країнах ближнього зарубіжжя. Одружений, від першого шлюбу має двох синів Богдана та Дмитра.
28 грудня 2022 року Микола був мобілізований на військову службу в лави Збройних Сил України. Службу ніс у званні солдат стрілець-санітар 1 штурмового відділення 2 штурмового взводу 1 штурмової роти. Воював на Запоріжському напрямку, згодом – на Харківщині, успішно виконував бойові завдання на Донеччині.
16 лютого 2024 року Микола вперше не зателефонував додому рідним. З того дня військовослужбовець рахувався у числі зниклих безвісти. Сім важких місяців - лише німа, болюча і гнітюча тиша... Рідні, як могли розшукували свою кровинку, стукали в усі двері та інстанції, відпитували, телефонували, прислухалися до повідомлень про полонених, з надією вдивлялися у кожне обличчя, не одноразово їздили на нестерпні процедури впізнання, здавали ДНК. Надіялися до останнього. І лише 16 вересня 2024 р. родина отримала сповіщення, що солдат Микола Юрійович Шестопалько загинув 16 лютого 2024 року близько 21.00 години під час виконання бойового завдання в районі села Ласточкіно Донецької області.
Микола Шестопалько був дуже чуйною, доброю людиною, уважним та люблячим сином, братом, дбайливим чоловіком, надійним і вірним побратимом. На жаль страшне горнило війни забрало життя молодого воїна, осиротило його рідних, без надійної опори залишило молоду вдову, синів.
Зі словами щирих співчутів на траурному мітингу, що відбувся у центрі селища біля пам’ятного Знаку «Борцям за Свободу і Незалежність України», до рідних загиблого воїна звернулися староста Раківського старостинського округу Ніна Пацюк, голова Томашпільської територіальної громади Валерій Немировський, начальник відділення обліку мобілізаційної роботи – заступник начальника першого відділу Тульчинського РТЦК та СП, майор В’ячеслав Рузяк.
Поминальну панахиду у Раківському Свято-Троїцькому храмі над тілом загиблого та за упокій душ усіх полеглих Захисників України, соборно відслужили священники Томашпільського благочиння Української Православної Церкви.
Поховали воїна-земляка на Раківському кладовищі.
Наш земляк Микола Шестопалько віддав своє безцінне життя за мир на Україні, за своїх рідних, й за кожного із нас. Тому щодня і щохвилини маємо дякувати нашим Захисникам і пам’ятати, якою неоплатною, дорогою ціною дається нам наша свобода. Шануймо і зберігаймо пам’ять про наших незламних, мужніх Оборонців.
ВІЧНА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ УСІМ ПОЛЕГЛИМ ЗАХИСНИКАМ І ЗАХИСНИЦЯМ УКРАЇНИ!
