У СОТЕ ЛІТО ХАЙ БІЖИТЬ ДОРОГА
Щедрий на поважні ювілейні дати останній літній місяць нинішнього року подарував нашій громаді ще одну незабутню знакову подію. 8 серпня 95-ий ювілейний день народження заяснів на життєвому календарі шанованого жителя нашої громади, найстаршого мешканця Нетребівського старостинського округу, надзвичайно гарної, позитивної і душевної людини, учасника Другої світової війни, водія від Бога з багаторічним стажем роботи, найкращого у світі батька, дідуся та прадідуся - Михайла Васильовича Мороза.
Кожен такий ювілей - гордість для нашої громади. Адже ці люди є живими свідками та очевидцями багатьох історичних подій минулого століття, і в кожного із них свій секрет довголіття. А для нас – це неоціненний мудрий досвід, історія, до якої ми маємо щасливу можливість доторкнутися, і яку не маємо права забути.
З 95-річчям Михайла Васильовича прийшли привітати Томашпільський селищний голова Валерій Немировський, головний спеціаліст відділу освіти, культури, спорту і туризму Інна Карпин, староста Нетребівського старостинського округу Валентина Дубчик. До речі, Валерій Федорович знає ювіляра, можна сказати, ще зі своїх малих літ. Адже Михайлу Васильовичу, у свій час, доводилося разом працювати і товаришувати з уже нині покійним батьком очільника громади. Гості побажали ювіляру міцного здоров’я, бадьорості духу, родинного затишку, мирного неба та щасливого довголіття. І в знак вдячності та шани вручили йому подарунки та квіти від селищної ради.
Народився Михайло Васильович Мороз 8 серпня 1929 року в селі Яланець. Своє дитинство, обпалене вогнем війни та голоду, й донині пам’ятає чітко та ясно. Дідусь розповів, як у їхнє село на початку Другої світової війни зайшли німецькі солдати, які у пошуках їжі стали грабувати сільську крамницю. Місцеві дітлахи з неабияким страхом та цікавістю спостерігали за непроханими чужинцями. Дякувати Богу, ніхто тоді з людей не постраждав. Згодом, 12-річниий син фронтовика, з такими ж як він підлітками, допомагав бійцям червоної армії копати окопи, виконував інші роботи, за що отримав статус «Учасник війни». Батько Михайла – Василь Никифорович Мороз, з війни не повернувся – загинув під Дніпропетровськом.
Після війни Михайло Мороз у місті Єревані відслужив строкову службу в армії. Повернувшись до рідного села, одружився на нетребівчанці Анастасії Марценюк, з тих пір і залишився проживати у Нетребівці. Згодом чоловік заробітчанином поїхав працювати на шахту у місто Краматорськ Донецької області. Але через три роки повернувся назад, - дуже тягнуло додому. Влаштувався працювати водієм у місцевому колгоспі, згодом шоферував у Томашпільській сільгоспхімії, в автоколоні при Соколівському цукровому заводі. Згодом Михайла Васильовича за високий професіоналізм та добросовісне ставлення до роботи призначили завідувачем гаража у Нетребівці. На цій посаді він і працював аж до виходу на заслужений відпочинок. Односельці й досі з вдячністю відгукуються про Михайла Васильовича, як безвідмовного та безкорисного помічника. Кожному він любив допомогти, ніколи не відмовляв у проханні щось привезти, вивезти, підсобляв на будівництві.
Дідусь-ювіляр й досі любить та шанує техніку. Його біленька «Нива», яка за техпаспортом вже теж майже золота ювілярка, виглядає майже як нова, - чисто вимита, охайна, доглянута, - завжди слухняно очікує в гаражі на свого господаря, а на шляху вона ще добре дасть фору будь-якій сучасній іномарці. До слова сказати, Михайло Васильович, незважаючи на свій поважний вік, ще й досі їздить сам, й нікому не позволяє сідати за кермо своєї улюблениці.
Подружжя Морозів душа в душу у парі прожили щасливих 65 років. Народили та виховали трьох хороших синів - Михайла, Василя і Володимира. Бабуся з дідусем дочекалися 4 онуків та 8 правнучат. На превеликий жаль, у 2021 році, на 90-му році життя, Анастасія Іванівна відійшла у вічність.
Михайло Васильович дуже сумує за своєю подружньою половинкою, але дякує Богу, що поряд є діти – його велика поміч і розрада. Найменший син Володимир ось уже чотири роки як зі своєю дружиною Марією переїхали із Києва жити до батьків у Нетребівку, аби забезпечити їм доглянуту старість, часто телефонують старші сини Михайло та Василь.
Михайло Васильович дуже любить, щоб у всьому був лад і порядок, сам ще доглядає курей, порається по господарству, дуже любить спілкуватися і жартувати. Своїм позитивом заряджає не лише своїх рідних, а й усіх довкола.
Розчулений увагою гостей, Михайло Васильович щиро подякував очільнику громади за піклування, й за те, що попри свою зайнятість він викроїв хвилинку й для нього, за гарні, теплі слова вітань та подарунки.
Шановний Михайле Васильовичу! Від імені жителів всієї нашої громади щиро вітаємо Вас із поважним, мудрим ювілеєм. Уклінно дякуємо за життєву мудрість, за досвід та людяність. Бажаємо Вам міцного здоров’я, бадьорості духу, родинного затишку і тепла. Нехай Господь дарує Вам свої милості ще на багато щасливих днів та років. Хай під колесами Вашої «Ниви» впевнено стелиться дорога до СОТОГО ювілейного літа, яке бажаємо Вам зустріти у колі великої і дружної родини, й обов’язково - під мирним українським небом.
З роси й води Вам, шановний ювіляре!
