ДОВГОЖИТЕЛІ – ГОРДІСТЬ І МУДРІСТЬ НАШОЇ ГРОМАДИ
У пору теплого, стиглого літа Господь щедро подарував 90-й день народження жительці нашої громади, – найкращій у світі матусі-свекрусі, люблячій і лагідній бабусі-прабабусі томашпільчанці Ользі Василівні Чорній.
За дорученням селищного голови Валерія Немировського ювілярку зі знаковим днем її народження привітав головний спеціаліст відділу освіти, культури, спорту і туризму Григорій Слободян. Він щиро побажав Ользі Василівні міцного здоров’я, Божої милості, душевного спокою, родинного тепла, й щоб наступні ювілеї обов’язково зустрічала лише лише під мирним українським небом.
Народилась Ольга Василівна Чорна (Сауляк) 22 червня 1934 року у селі Ракова в сім’ї простих сільських трудівників. У школі встигла закінчити лише 4 класи, а далі – роки війни, бідування, голоду. Мало що пам’яє бабуся зі свого раннього дитинства, а от страх голоду навічно врізався у її свідомість. Й донині чітко пам’ятає, як вона разом із сільськими дітлахами на колгоспному полі після косовиці по одному збирали колосочки, й з неабиякою обережністю піднімали з пороху осипані зернята, смак кислуватих коржиків зі щавлю, і як постійно хотілося їсти...
В 11 років Ольга вже пішла працювати у місцевий колгосп. Їй, та іншим дітям-підліткам, давали по півнорми буряків, аби могли осилити виснажливу сільську роботу. Крім того, на рівні із дорослими, поралася вдома по господарству, сама доїла корову, а потім ще й бігла на поміч до матері в поле.
Згодом дівчина пішла працювати в городню бригаду. У 1952 році вийшла заміж за раківчанина Франка Чорного, який був сином її бригадира. Як рідну донечку прийняла родина Чорних беручку до роботи, вродливу й згідливу Ольгу. У молодого подружжя народилося двоє синочків – Анатолій і Володимир. Франко Степанович завжди працював на керівних посадах у галузі сільського господарства району: головою колгоспу у Раковій, керуючим відділком радгоспу у Горишківці, парторгом у Марківці, завгоспом на Томашпільському цукровому заводі. І всюди молода сім’я переїжджала разом. Ольга не ховалась за спину чоловіка, ніколи не цуралась жодної роботи, - у Горишківці вона працювала на фермі, у Марківці - приймальником молока, на цукровому заводі – костеляншею в гуртожитку. Керівництво цукрового заводу за старанність і людяність відзначило її Почесною грамотою та медаллю «65 років перемоги у Другій світовій війні». І де б жінка не працювала – всюди про неї лише гарні спогади і шана. В її оточенні завжди було багато друзів і знайомих, яких вона щедро огортала своєю щирістю і добротою.
На привеликий жаль вже 20 років минуло як відійшов у вічність Франко Степанович. Після смерті чоловіка Ольга Василівна всю себе сповна віддавала дітям, роботі, кожному старалася допомогти, розрадити, підсобити, й завжди, скільки позволяло здоров’я, топтала стежечку до Божого храму. Нині бабуся дуже переймається, що не може вже працювати фізично, тому своїм головним обов’язком вважає щоденну молитву за дітей, 6 онуків, 8 правнучат. Щодень вона також слізно молить Господа, щоб дарував мир і спокій рідній землі, й дуже сподівається на Його велику милість дочекатися цієї спільної радості.
Дуже пишається Ольга Василівна своєю дружною, великою родиною, радіє за успіхи онуків, втішається правнучатами. Уклінно дякує Богу, що по милості своїй дарував їй таких дбайливих, чуйних дітей, невісточок, за щасливу й доглянуту старість.
Шановна Ольго Василівно! Ви – гордість і мудрість нашої громади, адже Ваш життєвий шлях – то наука і добрий приклад усім нам. Тож у цю ювілейну пору від імені усіх жителів Томашпілля щиро зичимо Вам великої Божої ласки, міцного здоров’я, родинного тепла, лише гарних звісток та радості від кожного прожитого дня. Й у великому, дружному родинному колі зустріти ще й своє СОТЕ літечко!
Многая і благая Вам літа!
