З РОСИ Й ВОДИ ВАМ, ШАНОВНА ЮВІЛЯРКО!
Сонячного квітневого дня 90-та весна завітала в долю ще однієї старожилки із Великої Русави – дуже сильної духом людини, терплячої, лагідної матусі-бабусі, невтомної трудівниці Марії Володимирівни Чумак.
З поважним ювілеєм іменинницю від імені голови Томашпільської селищної ради Валерія Немировського, односельчан та усіх жителів громади привітали старший спеціаліст відділу освіти, спорту, культури і туризму Інна Карпин, головний спеціаліст відділу загально-організаційного забезпечення Великорусавського старостинського округу Микола Коваль, завідувачка сільським будинком культури Валентина Криклива. На адресу ювілярки у цей день лунали слова вдячності, вітань та побажання міцного здоров’я, сил, наснаги, мирного неба, у колі дорогих серцю людей зустріти ще й СОТУ весну. З нагоди 90-річчя гості вручили Марії Володимирівні подарунок і квіти від селищної ради та пісенний дарунок у виконанні талановитої великорусавчаночки Насті Ситник.
Народилась Марія Володимирівна Чумак (Шкурак) 2 квітня 1934 року у багатодітній селянській родині у селі Біла (Томашпіль). Добре набідувалася вона ще з самого дитинства, на яке припали важкі роки голоду і війни. Від голодної смерті тоді 6-річну Марійку врятувала рідна тітка, яка на літо відвезла дівчинку на західну Україну. Там вона прилаштувала племінничку в заможну польську родину пасти корови влітку за мізерну плату, а найголовніше… ¬- за їжу. А на зиму дівчинку забрали назад додому. Добрі господарі, жаліючи свою маленьку наймичку, дали їй в дорогу ще й трохи їстівних припасів для рідних: крупів, хліба, борошна.
Далі вона закінчила всього 4 класи у Томашпільській школі. Настали важкі роки випробувань Великою вітчизняною війною. Зі старшою сестричкою як могли допомагали мамі: поралися по господарству, доглядали двох менших сестричок. 9 і 10 класи Марія закінчила у вечірній школі у Великій Русаві. А по закінченні школи пішла працювати на Томашпільський цукровий завод. Виконувала різну непосильно-важку для дівчинки-підлітка роботу.
У 19 років зустріла свою другу половинку - великорусавчанина Івана Чумака. Одружились, молоду сім’ю у Великій Русаві прийняла до себе жити чоловікова бабуся. Обоє пішли працювати в сільський колгосп. Марія Володимирівна увесь свій трудовий вік працювала в сільській буряківничій ланці, дванадцять років була її незмінною ланковою. Іван Федорович трудився трактористом. У молодої сім’ї народилось дві донечки - Галина і Раїса.
На превеликий жаль, недовго довелось прожити Марії Володимирівні в парі. Одного ранку Іван Федорович пішов на роботу, і додому вже... не повернувся. Під час негоди велетень-трактор Т-150 перекинувся в полі, а водій загинув на місці аварії.
Як важко та гіренько було тоді Марії Володимирівні, знає один лише Бог. На її руках тоді залишилась хвора донечка Галя, яка є інвалідом з дитинства. Треба було самій і на прожиття заробити, і домашнє господарство попорати, й дітям допомогти. Молодша доня тільки но вийшла заміж і теж ще потребувала батьківської підтримки. Виживала жінка тоді, як могла: і навіть після виходу на пенсію вона ще десять літ трудилась в ланці. Окрім того, підробляла в селі кухаркою. Вправну Марію Чумачиху односельці залюбки наймали варити обіди на весілля, поминки чи ще якусь родинну оказію. Бабуся Марія ще й донедавна, скільки позволяло здоров’я, тішила своїх рідних духмяною випічкою та іншими смаколиками, адже кулінарія – одне із її найбільших захоплень.
Всюди встигали її роботящі невтомні руки, ніколи не сиділа без роботи. А свою втому і тугу виливала в пісні, яка для неї була і розрадою, і втіхою. Разом з такими ж сільськими трудівницями співала у хор-ланці. Дзвінкоголосих русавчаночок часто тоді запрошували виступити на урочистих заходах району, і навіть за його межами. Жалілася на своє важке життя одному лише Богу, до якого вона щодень слізно молилась і просила, аби укріпив і дав життєві сили, бо ж дуже потрібна її підмога доням-кровинкам. Так непомітно, у важкій повсякденній праці й промайнуло майже ціле століття.
Скільки дозволяло здоров’я, бабуся Марія топтала стежинку до рідного сільського храму. Вона й зараз молиться за своїх рідненьких, й за мир в усьому світі. А ще бабуся завжди цікавиться новинами, самотужки, і навіть без окулярів, читає свіжі газети. Надіється, що встигне прочитати й про найбажанішу новину для всіх українців – Перемогу і мир. Старенькій матусі та старшій сестричці в усьому допомагає Раїса Іванівна зі своєю сім’єю – молодша доня ювілярки. Дуже люблять свою бабусю-лебідку онуки й дворічна праправнучка Софійка, для яких вона завжди є мудрою порадницею.
Шановна Маріє Володимирівно! Щиро вітаємо Вас із вашим поважним ювілеєм! Щиро дякуємо Вам за приклад стійкості і здатності не втрачати сил ні перед якими труднощами. Уклінно дякуємо Вам за ту невичепну криницю людяності, доброти і любові, з якої спрагло п’ють снагу до життя не лише ваші рідні, а й усі хто Вас знає.
Нехай милостивий Господь посилає Вам ще многая літ і весен, які бажаємо прожити у здоров’ї і мирі.
З роси й води Вам, шановна ювілярко!
