ЮВІЛЕЙНА ВЕСНА ФРОСИНИ ДЕМ’ЯНІВНИ ПАСКИ
В чудову сонячну пору ранньої весни 90-й березень завітав у долю світлої, чуйної, доброї і дуже позитивної людини, люблячої матусі, бабусі-прабабусі, великорусавчанки Фросини Дем’янівни Паски.
З нагоди славного ювілею до оселі іменинниці завітали головний спеціаліст відділу освіти, культури, спорту і туризму Інна Карпин, староста Великорусавського старостинського округу Микола Коваль, завідуюча сільським будинком культури Валентина Криклива. Гості тепло і щиро від імені голови громади Валерія Немировського та сільського старостату привітали ювілярку з такою поважною датою у її житті, побажали бабусі міцного здоров’я, благополуччя, родинного тепла та вручили квіти і подарунок від селищної ради. Дуже гарний музичний дарунок ювілярці подарувала юна односельчаночка Аня Ситник.
Народилася Фросина Дем’янівна Паска (Власишена) 20 березня 1934 року у багатодітній сільській родині, де окрім неї було ще п’ятеро дітей. Й донині вона добре пам’ятає роки свого голодного, босоногого дитинства. Господь оберігав довгожительку ще з перших днів її народження. Коли маленькій Фросі було всього кілька місяців від роду, увечері до хати з обшуком вдерлися активісти радянської влади. Матір зі старшими дітьми вигнали надвір, а новонароджене немовля, яке вона на той час купала перед сном, не дали навіть з купелю забрати. Коли пізно вночі рідні повернулися до хати, думали, що дитина захлинулося у воді. Та, на щастя, дівчинка вижила, й навіть не захворіла.
Нелегко жилося у той час людям. Від важкої праці та постійного недоїдання у 30-річному віці померла мама. Батько залишився із шістьма дітьми на руках. Чіплялися за життя, як могли.
Фросина Дем’янівна з сумом пригадує, як у ті важкі часи, щоб не померти з голоду люди їли жалку кропиву, лободу, готували перепічки з липового листя. А по весні діти на ріллі збирали по зернині пшеницю, аби з неї вдома зварити хоч якийсь наїдок. Та ще й старалися поділитися тим варивом з дорослими, які зовсім знемагали від голоду.
У школі їй довелося провчитися всього один клас, а далі, після смерті матері, допомагала батькові та старшим братам і сестрам доглядати молодших. У 13-річному віці вже пішла працювати в колгосп на буряки. Худорлявій, невеличкій на зріст Фросині наділили тоді пів норми, аби по силі їй було вправитися.
У 25 років Фросина Власишена вийшла заміж за Миколу Паску, який приїхав з Донецької області у Велику Русаву погостити до рідні, та зустрівши тут свою половинку, так і зостався на все життя. Гарне, хоч і важке, життя прожило подружжя. Один одному все допомагали, розуміли з півслова. Усе своє трудове життя віддали праці в колгоспі: Фросина Дем’янівна працювала в ланці, а Микола Кирилович – їздовим на фермі, самотужки будували хату, народили і виховали двох хороших доньок Галину і Валю. А згодом Господь подарував дідусеві і бабусі ще й 4 онуків та 7 правнучат.
На превеликий жаль, 11 років тому через важку невиліковну хворобу Микола Кирилович помер. Фросина Дем’янівна залишилась жити на рідному обійсті. І нині, хоча за станом здоров’я, вона вже не може давати лад домашньому господарству, але всюди відчувається вправна хазяйська рука. Щодень до мами навідується й у всьому їй допомагає донька Валентина зі своєю сім’єю, які проживають неподалік у селі. Частими гостями у бабусі є й онуки вже зі своїми дітками.
Та не дивлячись на все жите й пережите ювілярка зберегла в своїй душі доброту і любов, якими й нині щедро обдаровує своїх рідненьких та односельчан. Фросина Дем’янівна напрочуд світла і позитивна людина. Поспілкувавшись із нею кілька хвилин, отримуєш заряд такого позитиву і життєвого піднесення, який у наш час уже й важко де віднайти. Вона любить пожартувати, поділитися з оточуючими великим багажем своїх спогадів, а ще бабуся дуже полюбляє співати. І навіть й нині для гостей своїм впевненим і дуже гарним голосочком заспівала кілька пісень з репертуару своєї молодості.
А підсумовуючи поважний вік свого життя, бабуся сказала: «Багато довелось мені пережити на віку... І жити нині стало добре, аби не ця клята війна. Я навіть помирати ще не збираюся, дуже хочу дочекатися Перемоги, аби впевнитися, що мої діти знову житимуть в мирі на своїй рідній землі».
Шановна Фросино Дем’янівно! Від імені жителів всієї громади щиро бажаємо Вам щасливого довголіття, міцного здоров’я, мирного неба і Божого благословення дочекатися світлого дня Перемоги. Живіть довго, зустрічайте ще не раз свої іменинні весни, радуйте світ і своїх рідних своїм невичерпним оптимізмом і незламністю перед труднощами. Повірте, нам це дуже потрібно.
Многая і благая Вам літа, шановна ювілярко!
