ТОМАШПІЛЬСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ДОРОГУ МОЛОДОГО ОФІЦЕРА АРТЕМА БЕРІЛА
Неоголошена війна на Сході країни за майже десять років опору забрала вже не одне молоде життя. І це неправильно та протиприродно, коли гинуть ті, яким би ще жити й жити, займатися улюбленою справою, мріяти, кохати і продовжувати рід. Не дай, Боже, нікому пізнати той біль втрати, який відчувають батьки загиблих, бо немає нічого страшнішого на світі, ніж хоронити своїх дітей…
Сьогодні, 8 лютого, всю Томашпільську громаду зібрало велике спільне горе важкої непоправної втрати. Із самого ранку від невимовної туги дрібним дощем заплакало навіть небо над Україною. Рідні, друзі, однокласники, побратими, священики, представники влади, односельчани, жителі громади прийшли, приїхали, щоб віддати шану та провести в останню життєву дорогу молодого офіцера ЗСУ, старшого лейтенанта Артема Степановича Беріла із Липівки, який загинув на сході країни під час виконання бойового завдання, захищаючи незалежність та територіальну цілісність Батьківщини.
Життя Артема нагадує політ молодого птаха, безжально обірваний на злеті. У юнака могло би бути блискуче майбутнє військового офіцера, якби не клята кривава війна, яка підступно в одну мить розтоптала його мирні плани, осиротила рідних, скалічила долі таким же тисячам, ні в чому не винних, українських родин.
Народився Артем Степанович Беріл 10 серпня 2000 року у селі Єлизаветівка Тарутинського району Одеської області. В 2003 році сім’я переїхала на проживання на малу батьківщину матері, у село Липівку. Тут Артем ходив у сільський садочок, молодші класи навчався у Липівській школі. А з сьомого по дев’ятий класи - навчався у Томашпільській школі.
З дитинства Артем дуже мріяв бути військовим, у школі любив уроки історії, завжди зачитувався книгами про війну. Тому після 9 класу, не роздумуючи, вступив на навчання до Тульчинського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
У 2017 році своє навчання на військового продовжив, вступивши на перший курс радіотехнічного факультету Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба.
4 березня 2022 року достроково закінчивши вищевказаний вуз, через широкомасштабне вторгнення ворога-загарбника, отримав диплом про військову освіту та звання лейтенанта. І з перших же днів війни став на захист рідної Батьківщини. Його першими бойовими завданнями були оборона Харкова та зачистка міста від наслідків ворожих ракетних влучень.
У травні 2022 року під час розподілу за спеціальністю потрапив в одну із частин Повітряних Сил ЗСУ на Волині. Тут він служив начальником локаторної станції. З того часу разом з військовими побратимами був «очима ЗСУ» - охороняв повітряний простір Батьківщини на кордоні з Білоруссю та Польщею, а також на Запорізькому та Донецькому напрямках.
1 січня 2023 січня за власним бажанням перевівся у військовий загін «АЗОВ» - ІІІ-тю окрему штурмову бригаду. Брав участь в запеклих боях за оборону населених пунктів Донецької області, зокрема, і Бахмута.
У жовтні 2023-го року лейтенанта Артема Беріла перевели у 1-й зведений розвідувальний батальйон 1-ої розвідувальної роти, призначивши його командиром взводу.
2 лютого 2024 року за зразкове виконання бойових завдань військовослужбовцю, за наказом головнокомандувача ЗСУ, присвоїли звання старшого лейтенанта. Увечері цього ж дня молодий командир Артем Беріл відправився з побратимами на чергове бойове завдання, з якого не повернувся. 4 лютого хоробрий воїн загинув у районі населеного пункту Авдіївка Донецької області. Взвод розвідників потрапив під шквальний танковий обстріл ворога-загарбника. Хоробрі воїни до останнього подиху, до останньої краплі крові захищали рідну землю, ні на мить не залишивши утримувані позиції.
Для мами то були найважчі у світі безкінечні, як вічність, два дні німого чекання такого бажаного дзвінка із фронту. А потім був дзвінок… Але вже не від сина…
Ні розум, ні серце не сприймають цієї болючої, несправедливої втрати. Артемові навіки залишиться 23. Який же це малий і юний вік. Але, водночас, у ньому вмістились і його коротке життя, й вся історія України, і безмежний, невимовно пекучий біль усіх матерів розтерзаної війною країни, котрій доводиться хоронити найдорожче - свій цвіт.
Артем мав безліч гарних планів на життя. Був напрочуд доброзичливою, сонячною, щирою і відкритою людиною, гарним другом і вірним побратимом. У нього завжди було багато друзів, був душею компанії. Для усіх, хто його знав, він запам’ятається ще й, як людина честі, принциповості і справедливості. А разом з тим він був дуже добросердечним і ніжним: жалів і голубив покинутих через війну котиків, цуценят, яких у зоні бойових дій знаходиться дуже багато. Завжди із дому замовляв для них щось смачненьке.
Усі поставлені бойові завдання старший лейтенант Артем Беріл завжди виконував чітко, професійно, виважено. Війна загартувала його, зробила не по роках дорослим, мужнім і мудрим. Він завжди рвався у бій – на передову, казав, що там він потрібніший. І в думці ніколи не мав, щоб відсидітися на штабних роботах.
Артем безмежно любив і поважав своїх батьків, сестричку, дідуся і бабусю. Часто телефонував рідним із фронту. Він дуже пишався своєю мамою, дякував їй за своє щасливе дитинство. Завжди за неї хвилювався, оберігав материнський спокій від поганих військових новин, іноді навіть не повідомляючи, у якій гарячій точці та небезпеці перебуває. Мріяв, що коли приїде у чергову відпустку, то неодмінно разом з мамою поїдуть у Карпати, про які він так марив, але через війну не встиг там побувати. А ще він мріяв, що колись у нього буде гарна сім’я, дружина, діти, яким залюбки буде розповідати свої фронтові історії. Та, на превеликий жаль, в одну мить усі його молоді мрії, життєві плани і задуми безжальним розчерком перекреслила кровожерна війна.
На траурному мітингу, який відбувся у центрі селища Томашпіль, біля пам’ятного знаку «Борцям за Свободу і Незалежність України», зі словами щирих співчуттів до родини загиблого звернулись голова Томашпільської селищної ради Валерій Немировський, заступник начальника Тульчинської районної військової адміністрації Володимир Скалій, староста Липівського старостинського округу Юрій Криворука, начальник першого відділу Тульчинського РТЦК та СП Олег Кучерук, головний редактор міськрайонної газети «Життєві обрії» міста Хмільник Олександр Околодько, побратим Юрій Пришляк, друг Костянтин Жовтан.
Божу Службу з похороном над тілом загиблого воїна соборно відслужили отці Станіслав, Віктор і Марцін у Томашпільському костелі Божої Матері з гори Кармель.
Свій останній спочинок молодий український Захисник Артем Беріл віднайшов у рідній Липівці, де його поховали з усіма військовими почестями на сільському кладовищі.
У народі кажуть, що Господь забирає до себе найкращих. Волею Всевишнього Артем дуже рано покинув цей грішний світ та вступив у ряди Небесних сил, залишивши по собі світлу пам’ять та незгасний слід у наших серцях. Ангелом-охоронцем він тепер сумлінно оберігатиме своїх рідних і Батьківщину - все те найдорожче, за що віддав своє молоде життя. Про Артема не хочеться говорити в минулому часі, він завжди буде з нами як приклад душевної людяності та вірності Україні.
Вічна і світла пам’ять тобі, Герою!
Вічна пам'ять усім полеглим Захисникам і Захисницям, які поклали свої життя за волю і незалежність Батьківщини!
