З ЮВІЛЕЙНИМ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ
У пору золотої осені у долю прекрасної людини, люблячої матусі, найдобрішої у світі бабусі, прабабусі жительки Томашполя Олександри Петрівни Заболотньої завітав поважний, увінчаний життєвою мудрістю та людською шаною, 90-й ювілейний день народження.
Привітати іменинницю у цей знаковий день від імені голови Томашільської селищної ради Валерія Немировського, депутатів, працівників селищної ради та усіх жителів громади завітали головні спеціалісти відділу освіти, культури, спорту і туризму Григорій Слободян та Інна Карпин. Вони побажали іменинниці міцного здоров’я, миру, благополуччя, щасливого довголіття та від селищної ради вручили пам’ятний подарунок і квіти.
На превеликий жаль Олександра Петрівна вже два роки через важку хворобу прикута до ліжка. Тож про долю найріднішої людини нам розповіла її донечка Тетяна Андріанівна Чабан.
Народилася ювілярка у великій, багатодітній селянській сім’ї 15 жовтня 1933 року в селі Дорка, Тверської області (вона була 10 дитиною). Дитинство випало на її долю важке і голодне, адже припало на роки Другої світової війни та повоєнне лихоліття. Одразу після закінчення 7 класів середньої школи вступила навчатися до сільськогосподарського технікуму на бухгалтера. За розподілом молодого фахівця направили працювати в місто Ізмаїл Одеської області, згодом Олександра перевелася у село Шевченкове Кілійського району. Тут доля подарувала їй зустріч зі своєю другою половинкою - Андріяном Заболотнім, який на той час лише повернувся зі служби в армії. Одружилися, разом зводили та облаштовували сімейне гніздечко, народили та виховали трьох дітей: двох синів Дмитра і Володимира, донечку Тетяну.
Усе своє трудове життя Олександра Петрівна віддала бухгалтерській справі: працювала бухгалтером на цегельному заводі, в школі, а перед виходом на заслужений відпочинок великі роки працювала у бухгалтерському відділі місцевого Шевченківського колгоспу. І де б вона не працювала, всюди чула на свою адресу лише хороші відгуки від співробітників та керівництва, адже була дуже старанною в роботі, совісною і людяною.
З 1995 року Олександра Петрівна проживає з сім’єю донечки Тетяни. Завжди старалася бути корисною для дітей, без діла ніколи не сиділа: няньчила онучат, допомагала по господарству. Та найбільше матуся старалася підтримувати своїх дітей щирою молитвою, завжди була для них взірцем виваженості і смиренності – за все, що відбувалося в житті кожного вчила дякувати Богу.
За свій поважний вік довелось пережити їй і чимало гірких втрат: у 51 рік стала вдовою, боляче переживала втрату старшого сина Дмитра і зятя Миколи.
Тетяна Андріанівна вважає, що секретом довголіття матусі є її глибока віра в Бога та безмежна доброта й любов до усіх, хто її оточує.
Шановна Олександро Петрівно, від всієї громади щиро вітаємо Вас зі славним ювілеєм! Бажаємо Вам здоров’я і благополуччя, родинного затишку, злагоди і миру. Залишайтесь і надалі такою ж міцною духом. Нехай Господь ще довго посилає Вам свої милості і щедроти на многая і благая літа!
