День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу
Починаючи з 1994-го року в Україні, згідно з Указом Президента, відзначається День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, яка сталася 18-20 травня 1944-го року. Переселенню піддалися і старі, і жінки, і діти, цілі родини, більше чверті мільйона люду. Було вчинено жахливий злочин, з цілої черги, від антилюдських проявів у часи сталінського режиму, війни та радянської влади.
А вже у 1967-му році, при тій же самій радянській владі, Указом Президії Верховної Ради СРСР № 493 ці дії були визнані необгрунтованими. Пізніше, в 1989-му році, ця депортація була нарешті засуджена, визнана незаконною і оголошена злочинною. Татари отримали реальну можливість відновити порушене кимось і колись право на свою споконвічну територію, що входила до того часу до складу суверенної України, територіальну цілісність якої у 1994-му році гарантували не багато не мало, а три найавторитетніші країни у світі : Росія, Сполучені Штати Америки і Великобританія.
Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар з Криму у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу. Депортація, тобто примусове або насильницьке переселення одних людей іншими за межі певної території, - найдавніше явище. Використовується як своєрідний «інструмент» боротьби, в цілому , з власними страхами тих, хто займається подібним неподобством, їх побоюванням за примарну владу. Геноцид — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами.
Слідом за депортацією кримських татар (18-19 травня 1944 року) 24-27 червня 1944 року почались також депортації вірмен, болгар та греків. Раніше з Криму було депортовано російських німців у серпні 1941 року та італійців - 8-10 лютого 1942 року. Разом з кримськими татарами до списків на переселення потрапили турки, цигани і караїми.
Депортованих вантажили у товарні вагони і везли до спецпоселень, де вони жили з обмеженням громадянських прав. Депортованих іменували спецпоселенцями. У 1960-х роках кримські татари провели перепис свого народу і встановили, що в процесі депортації померло більше половини депортованих. Після депортацій в Криму двома указами від 1945 і 1948 років були перейменовані населені пункти, назви яких мали кримськотатарське, німецьке, грецьке та вірменське походження (загалом понад 90% населених пунктів півострова).
Рух за репатріацію почався в кінці 1950 років, але тільки після проголошення незалежності України репатріація стала реальністю. Проте не всім депортованим та їхнім нащадкам вдалося повернутися в рідні місця. Російське ж вторгнення до Криму в 2014 році, його вторинна російська анексія поклали край репатріації та відновили етнічну дискримінацію, так само як і видавлювання з Криму кримських татар та українців.
Стверджувати, що під українською юрисдикцією в Криму панував рай небесний, навряд чи слід. Проте в незалежній Україні кримськотатарська нація почала відроджуватися. З'явилася кримськотатарська й українська преса, національні приватні бізнеси, кримськотатарське радіо й телебачення, функціонуюче й демократично обране кримськотатарське самоврядування (Меджліс). Почалося активне повернення людей на свою рідну землю, радість і сльози, звичайно ж, маса труднощів, але безперечно, колишній жах здавався позаду ... Однак всі ці досягнення були безжально розтоптані чобітьми російських колонізаторів навесні 2014 року. До Криму з російським режимом прийшли позасудові розправи, нічим не виправдані обмеження релігії, свободи слова, мітингів і зборів, закриття українських шкіл, арешти за політичними мотивами, висилки за межі Криму і Росії. Інакше кажучи, ситуація на півострові не налаштовує на веселощі.
Проте окупанти марно торжествують перемогу. Прийде час – і він вже не за горами, – коли російським окупантам, включно з тими, хто незаконно переселився до Криму після анексії, доведеться забиратися з незаконно захопленої землі і відповідати за всі злочини за міжнародними і українськими законами.
