Кирило Стеценко і наш край до 140 – річчя від дня народження
Видатний український композитор К. Г. Стеценко, творчість якого залишилася глибокий слід в історії української музики, майже 6 років свого життя прожив і творив на Поділлі, зокрема в селі Голово-Русава Ямпільського повіту (тепер с. Олександрівка Томашпільcької територіальної громади).
Сюди композитор із сім’єю приїздить з Тиврова в листопаді 1911 р. після прийняття сану священника. Розпочалася щоденна праця сільського священика. Після служби Божої новий батюшка прийшов до школи, яка була поруч з церквою. Тут вчителював приїжджий вчитель Степан Каплун, а закон божий став викладати Кирило Григорович.
Із старших дітей Стеценко організував шкільний хор, що виконував народні пісні, переважно місцеві, які у той час співалися в Голово-Русаві та сусідніх селах. Напередодні різдвяних свят учні вже вивчили чимало колядок і щедрівок. Вони співали ”Ой на річці на Ордані ” , „ Нова радість стала”, „ Чи дома, дома пан господар” та ін.”
К.Г. Стеценко весь був пройнятий турботою про селян. Часто відвідував їх житла і подовгу вів задушевні розмови , його цікавило буквально все . Щоб якось полегшити важке становище бідняків і припинити здирництво в місцевій крамниці Кирило Григорович переконав селян організувати „ Громадське потребтовариство ”. Все , що організовував і робив Кирило Григорович , було спрямоване на поліпшення умов життя селян.
Стеценко в цей період все - таки більше служив пастві ніж музиці. В Голово- Русаві Кирило Григорович обробив лише дві народні пісні “Ой на ставу, на ставочку” та “Зійшов місяць”, в 1913 р. написав солоспів „ Фата Моргана ” на текст М.Вороного та „ Реквієм ” (Світлій пам’яті М. В. Лисенка).
В Жолобах Стеценко також організував хор, де хористи розучували його власні твори .
В кінці 1914 р. в житті Кирила Григоровича відбулася значна подія. К.Г.Стеценко зустрічається в Тульчині з композитором М.Леонтовичем , який працював вчителем співів у жіночому єпархіальному училищі. Ця зустріч дуже підбадьорила Стеценка. До нього повертається натхнення і надія.
Майже все своє життя Стеценко викладав музику і співи в школах , гімназіях та учительських семінарах. він глибоко усвідомлював високу місію музики в естетичному вихованні підростаючого покоління. Свої лекції зі співів Кирило Григорович читав також на учительських курсах в 1917 р. у Літині.
У вересні 1917 р. сім’я композитора переїздить до Вінниці. Потім переводиться до Києва. Під час подорожі з мандрівною капелою по Правобережній Україні восени 1920 р. Кирилу Григоровичу довелося знову побувати на Поділлі , зокрема і в нашому краї.
Роки перебування на Поділлі залишили глибокий слід в житті і творчості Кирила Григоровича , хоч це був не найкращий період його композиторської біографії .” Голод, хвороба, і тимчасова втрата роботи спричинили до чергового виїзду в кінці грудня 1920 р. до с. Веприк біля Фастова, де 29 квітня 1922 року перестало битися його неспокійне серце. Кирило Григорович помер від висипного тифу, але він залишив помітний слід в українському музичному мистецтві. Йому належить до 30 оригінальних романсів, до 45 хорів, 50 розкладок колядок , кантати і пісні духовного змісту. Звертався Стеценко і до великих форм – це опера на античний сюжет “Іфігенія в Тавриді”, дитячі опери „ Лисичка , котик і півник” та „Івасик – Телесик ”, музика до вистави „ Сватання на Гончарівці”, “Про що тирса шелестіла”.
Вдячні томашпільчани з любов’ю шанують і пам’ятають великого українського композитора .В с. Олександрівці було створено музей К.Г.Стеценка, де зібрано багато цікавих експонатів, що розповідали про життя і творчість композитора. Частина експозиції історико- краєзнавчого музею Будинку дитячої творчості також присвячена перебуванню К.Г.Стеценка в нашому краї.
