ВЕСНА ПАМ’ЯТІ
16 березня - 78-а РІЧНИЦЯ ВИЗВОЛЕННЯ ТОМАШПІЛЬЩИНИ ВІД НІМЕЦЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ
Весна. Березень. Сорок четвертий. Зітхнула звільнена земля, здригнулася від болю за синами і мирним житом впала на поля. Вже в 78 раз те жито сходить і правнуків благословляє на життя, але той день у переможний березень вовіки не зазнає забуття.
Все менше і менше залишається поруч з нами живих свідків тих далеких подій, сповнених горя і страждань, сліз і крові, радості визволення від фашистського рабства і гіркоти втрат найдорожчих людей – чоловіків, синів, братів, що на вівтар Перемоги поклали найцінніше – своє життя.
А розпочалася весна визволення Томашпільського району з Вапнярки, коли 15 березня 1944 року з боку Тиманівки до селища увірвалися танки 16-го танкового корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Дубового. Після звільнення Вапнярки командарм другої танкової армії генерал Богданов поставив перед командирами 3-го та 16-го танкових корпусів генералами Теляковим і Дубовим бойове завдання: у найкоротші строки вийти в район Ямполя та Сороки… А шлях до виконання завдання лежав через Томашпіль…
Для штурмової атаки була створена танкова група, до її складу входив танк під командуванням лейтенанта Василя Ляшева, який вже вранці 16 березня прорвався грунтовою дорогою вздовж вузькоколійки і вийшов на шосе Томашпіль – Ямпіль на 19-му кілометрі, перекривши таким чином шлях до відступу німецько-румунським військам. До речі, після війни Василь Ляшев жив у Комаргороді і працював трактористом у місцевому колгоспі. А приблизно ополудні 16-го березня почалося визволення Томашполя воїнами Другого Українського фронту – бійцями 45-ої механізованої бригади. Наступ був настільки стрімким, що ворог не встиг підірвати важливі промислові об’єкти. Першим до Томашполя на його східну околицю увірвався танк Т-34, командиром якого був лейтенант Олександр Повшедний, який ще в 1941-ому пішов на війну з Томашполя, де в той час проживала його сім’я.
Радісно зустрічали жителі селища своїх визволителів. Та цю радість затьмарювали гіркі втрати, адже під час визволення Томашполя і району героїчно загинули десятки воїнів 45-ої механізованої бригади, 5-го механізованого корпусу, 6 танкової армії, які поховані в братській могилі Меморіалу Слави в смт. Томашпіль.
Всі чекали Перемоги. І вона прийшла - довгождана, квітуча, сонячна! За неї 5600 наших томашпільців заплатили дорогою ціною - своїм життям. На честь героїв - земляків, що загинули на фронтах другої світової війни, в селищі та селах споруджено Меморіали Слави. Ми не забули про них, їхні імена, викарбувані на плитах, нагадують нам, нащадкам переможців, про те, якою ціною завойовано мир на нашій землі. Тож слава їм і пам'ять вічна.
Слава тим, хто відродив красу і багатство нашого краю у післявоєнні роки. Слава воїнам, нинішнім захисникам України, що сьогодні знову виборюють мир і відстоюють свободу та незалежність української держави в боях із новітнім фашистським агресором – РФ.
За подвиг героїчний і величний, за Україну нашу вільну, вічну, уклін доземний вдячності і шани всім визволителям, всім ветеранам. Вище підіймаймо стяг пам’яті, щоб ніхто в світі не зміг забути суворих і кривавих днів минулої й сьогоднішньої війни, не міг забути того, як всі ми чекаємо Дня ПЕРЕМОГИ.
Слава Україні! Перемога буде за нами!
