Вітаємо з ювілеєм
У новорічну ніч 1 січня ( за ст.ст) 1927 року в родині Павла Сауляка, жителя с. Ракова, народилося немовлятко – донечка, яку назвали Маланкою. На тяжкі 1932 – 1933 роки, коли голод косив українське село, припало її дитинство, не менш важкими були й роки другої світової війни, на які випала її юність. Як тільки червона армія визволила наш край від фашистів у березні 1944 року, отримала Маланка повістку про мобілізацію. Тоді хлопців – її ровесників забирали на бойовий фронт, а дівчат – на трудовий, на Донбас, відбудовувати шахти . Там у Горлівці на шахті № 105 працювала Маланка в забої, доставляла вагонеткою вугілля до штреку. Майже 2 роки тривала її «служба», врешті повернулася додому.
У 1947 одружилася. Чоловік Андрій Гранатовий ще два роки після завершення другої світової війни служив в армії в Калінінграді. Чекала Маланка з маленьким синочком Володимиром повернення коханого, але не судилося їй щасливе сімейне життя: трагічно загинув Андрій, осиротивши молоду дружину й сина. Одна ростила вона його. Невтомно трудилася в місцевому колгоспі, не цуралася ніякої праці – а була вона не легша , ніж у шахті. До виходу на пенсію працювала в ланці, а після – ще кілька років – «технічкою» в школі.
Нині Маланка Павлівна з сумом згадує важкі роки життя, але не забуває й про добре. Гордістю жінки став син. І хоч рано забрав його Господь (ще й 50 років не було), та залишилися його доньки й син, а нині має бабуся 3 внуків, 4 правнуків, 5 праправнуків. Старенька постійно під доглядом великої і дружної родини, любить пісню (співоча душа її досі купається як в народних мелодіях, так і церковних піснеспівах). Тішиться вона кожним прожитим днем і щиро бажає добра і здоров’я усім.
У ці святкові новорічно – різдвяні дні завітала до Маланки Павлівни староста с. Ракова Ніна Пацюк, щоб привітати її з поважним 95-річним ювілеєм та передати вітання від селищного голови Валерія Немировського і вручити квіти й подарунок від нього. Сердечно дякувала іменинниця всім віншувальникам за увагу до неї, за турботу і повагу.
