Виконав свій військовий обов’язок до кінця
Золота Зірка Героя… Це висока, найвища нагорода за мужність, готовність до останнього подиху захищати честь і незалежність Вітчизни, яку присвоювали часто не тільки живим, але й тим, хто поліг на полі бою з ворогом, виконуючи воїнську присягу до кінця.
Званням Героя Радянського Союзу у роки другої світової війни відзначений наш земляк Анатолій Миколайович Хуторянський. Хто він, цей худорлявий юнак із замріяним поглядом, витонченими рисами обличчя? За що Батьківщина так високо оцінила його подвиг в імя миру і життя на землі?
Народився Анатолій 15 вересня 1919 року в смт. Томашполі. Тяжкі то були роки… Щойно завершилася перша світова, а подільською землею, мов океанські хвилі, що змінюють одна одну, ще перекочувалися ворожі армії – німецькі, австрійські, польські, точилися кровопролитні бої громадянської війни. Всюди панувала розруха і голод. Рятуючись від злиднів, родина Хуторянських у 20-ті роки перебирається на Кавказ. Там подільський хлопчина закінчує Буйнакську середню школу ім. Леніна в Дагестані, а згодом і Краснодарський інститут іноземних мов. Та у двері залізним кулаком знову постукала війна. І Анатолій став курсантом Сталінградського танкового училища, а у липні 1942 року уже бере участь у бойових діях.
Воював на Сталінградському фронті і в боях за Сталінград старший лейтенант Анатолій Хуторянський командує танковою ротою, яка не раз брала участь у танкових атаках. Командир роти мужнів у цих боях. Ризикуючи життям, він не раз виходив із танка, щоб знайти проходи через мінні поля. Його бойова машина була і підбита, і горіла, але він знову і знову вів у бій свою роту. Тільки важке поранення вивело Хуторянського зі строю, та й то не надовго.
Після лікування його направляли учитися на Урал, та він у командування просився на передову і свого досяг. Направили його служити на І-ий Білоруський фронт.
Стояла темна листопадова ніч 1943 року. Під сильним артилерійським вогнем ворога старший лейтенант Хуторянський першим зумів переправити на правий берег річки Сож свою 2-у танкову роту, командувати над якою він був призначений в бою під Орлом. Витримавши перший натиск, танкісти рішучими діями поступово розширили захоплений у ворога плацдарм.
За вісім днів кровопролитних боїв Хуторянський дванадцять разів водив в атаку своїх відважних танкістів і кожного разу вони виходили переможцями.
В одному з боїв, 16 листопада, командир під час атаки отримав поранення, але поля бою не покинув, продовжував командувати ротою до повного виконання поставленого завдання. На своєму танкові він першим увірвався в сильно укріплений район противника, слідом за ним ішли танкісти його роти, і вони досягли перемоги. У цій сутичці командир роти вогнем і залізними гусеницями знищив 2 протитанкових гармати, розбив 3 дзоти, змусив замовкнути 4 кулемети, підбив самохідку, «фердинанда» і знищив кілька десятків гітлерівців.
21 листопада старший лейтенант, ще не одужавши від поранення, знову повів роту в атаку. Його танкісти завдали ворогу великих втрат. Вони повністю розгромили вогневі позиції 4 мінометних батарей, знищили 8 станкових кулеметів, розсіяли і знищили 3 обози противника і до батальйону піхоти.
В цьому бою танк Анатолія Хуторянського було обстріляно і він загорівся. Відважний командир продовжував на палаючій машині громити ворога. Але другим попаданням у башню танка герой був убитий. Поховали його в братській могилі в селі Радуга Ветковського району Гомельської області в Білорусії.
Анатолій Миколайович Хуторянський до кінця виконав свій воїнський обов’язок. Нагороджений орденами Леніна і Червоної Зірки.
За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з фашистськими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1944 року командиру роти танків Т-34 253-го танкового полку 11 армії старшому лейтенанту Хуторянському Анатолію Миколайовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
